ДИТИНА І КОМП’ЮТЕР

Не секрет, що комп’ютер наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. став для дітей найулюбленішою іграшкою, порадником, навіть другом.
Комп’ютерні ігри захоплюють увагу дітей, приваблюють їх дина-мічними сюжетами, дають їм змогу жити гострими почуттями. Не секрет, що дедалі більше дітей просиджують за комп’ютером увесь час, забуваючи про радість спілкування з рідними, друзями, залишаючись наодинці з собою, не замислюючись ані про цінності життя, ані про своє майбутнє.
Потрібно не забувати про фактори ризику, яким піддається користувач під час тривалого перебування за комп’ютером:
• електромагнітне випромінювання;
• утома очей від мерехтіння екранного зображення;
• тривала статична робоча поза;
• психологічна втома від невідповідного оформлення та освітлення приміщення;
• термін перебування за комп’ютером;
• утома через неправильне ергономічне оформлення та психологічний уміст програмного забезпечення;
• стреси, що виникають через застосування комп’ютера. Можливі небажані наслідки взаємодії дитини з комп’ютером слід ураховувати з самого початку її ознайомлення з комп’ютером. По можливості батьки повинні влаштовувати ознайомлення дитини з комп’ютером під керівництвом фахівця, який має бути обізнаний із негативними наслідками взаємодії з електронними засобами (зокрема, із комп’ютерною залежністю). На жаль, сьогодні обмаль і шейх фахівців, і їх роль відведена батькам. Добре, коли батьки мають уявлення про те, що користування комп’ютером є оманливим і призводить до надмірного перевантаження. Противагою надмірному захопленню комп’ютерними іграми і розвиток у дитини самоконтролю. З цією метою необхідно навчити п планувати тривалість комп’ютерної діяльності, а саме вчити:
• призначати собі термін закінчення гри, після завершення якого, незалежно від етапу гри, обов’язково вимкнути пристрій (наприклад, канадські виробники дитячих розвивальних програм для дітей 4-6 років пропонують цікаві завдання, що розраховані на 7 хв активної роботи дитини з комп’ютером, а решта часу знадобиться на активні розвивальні ігри, малювання, вирізання, що пов’язані з комп’ютерним завданням);
• заздалегідь визначати початок спілкування з комп’ютером і ввімкнути його лише тоді, коли настане час. Батькам бажано стежити за нерегулярністю такого дозвілля, робити перерви в конкретні дні.
Зрозуміло, що цьому має передувати роз’яснювальна робота про шкідливість надмірного захоплення комп’ютером, про те, що віртуальна реальність — це не життя, це лише паралельний, але не головний процес, і тому дозовані комп’ютерні розваги потрібно поєднувати з реальними активними діями — заняттям спортом, фізичними иправами, рухливими іграми на повітрі, спілкуванням із рідними, друзями, заняттям мистецькою діяльністю (співами, танцями, малюванням, ліпленням тощо).
Під час комп’ютерного дозвілля варто звертати увагу на інформаційні системи та розвивальні ігри, а не на ігри, що засновані на емоційному збудженні (автоперегони, зоряні війни, стрілялки тощо). Дуже корисно використовувати творчі завдання: малювання за допомогою комп’ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з пізнавальними системами.
Батьки повинні цікавитись тим, як їх діти користуються комп’ютером, контролювати зміст ігор та програм, допомагати та підбадьорювати, коли дитина виконує нові та нестандартні завдання, обговорювати комп’ютерну рекламу та агресивні ігри (це сформує розуміння того, що є для них корисним та шкідливим). Найголовніше, що потрібно пам’ятати: дитина в подальшому повинна почуватися господарем комп’ютера, а не навпаки.

Виховання дитини потребує ювелірної роботи.

Дитина, як губка, поглинає все навколо, а потім викидає накопичене. Вони вчаться вьому в нас, в дорослих. Найменша наша помилка травмує дитячу психіку.     Дитина розвивається, в її організмі відбуваються процеси, які впливають на поведінку, особливо у підлітковому періоді. З дитячою ж агресією треба боротися на початковій стадії, адже потім буде важче.     Для того, щоб заспокоїти агресивну дитину треба бути уважним до неї і з̕ясувати, що її непокоїть.  Малюка іноді достатньо нагодувати, напоїти чи вкласти спати, і він знову буде задоволеним і спокійним. Іноді приступи гніва проявляються, якщо забрати в дитини цікавий предмет, хоча це було зроблено для того, щоб йому не загрожувала небезпека. Малюка можна відволікти якимось іншим заняттям, погратися з ним чи сконцентрувати його увагу на іншому цікавому предметі.     Після 5 років гра не допомагає в більшості випадків. Тут допомагають лише розмови з дитиною, і тільки наодинці, щоб вона не почувалася приниженою. Спілкування з дитиною, засноване на довірі – це те, чого варто домогатися.      Не зачіпаючи особистості дитини треба вказати на її помилки і, якщо знадобиться, переконати її вибачитися перед тим, кого вона образила. Можна пояснити їй, що емоціями і злістю можна і треба керувати. Звісно, хтось скаже: «Теоретично все можливо, а в житті все інакше». Так, але якщо ваша дитина вам довіряє, і ви часто розмовляєте з нею про її життя, то можна отримати непогані результати. Запропонуйте їй кілька методів для зняття напруги. Наприклад, під час напливу злості вдихнути поглибше та відволікти свій гнів чимось іншим, чи уявити супротивника у кумедній ситуації. Нехай спробує, це іноді допомагає. Записавши малюка до спортивної секції допомагаємо йому  витратити свою енергію і виховувати свою силу волі.      Важче за все боротися з підлітковою агресією. Особливо, якщо ця агресія пов’язана із сімейною обстановкою. Якщо в родині недостатньо любові та взаєморозуміння, дитина свою незадоволеність виносить на вулицю. А іноді причиною агресивної поведінки є надлишкова суворість до неї. Дитина може стати жорстокішою по відношенню до батьків з причини того, що від неї потребують більшо-го, ніж вона може. І якщо приступ гніву не проявиться вдома, то вона виплесне свою агресію на однолітків.   Занадто м̕яке виховання, розпещеність та все дозволеність також породжують в дитині агресію. Вона звикла до того, що її бажання виконуються, і потрапиши в іншу обстановку, звісно, відчуває дискомфорт та може озлитися. Висновок один: неможна занадто сильно опікуватись дитиною і балувати її.    Неможна не сказати й про телебачення, яке напхане сценами насилля та вбивства. І батьки не завжди можуть контролювати перегляд дитиною програм та фільмів. А ігри на приставках та комп’ютері? Вбивати тварин і людей, йти напролом, щоб досягти мети! Дитина віртуальну реальність переносить на справжню. Треба слідкувати за тим, чим дитина захоплюється, що читає, що дивиться, в що грає, і ненав’язливо це виправляти.   В кожній родині свої відносини, своя атмосфера. І якщо малюк зростає в обстановці любові, взаєморозуміння, поваги, то він, звісно, ці якості проявлятиме і до оточуючих. Відкритий прояв любові зі сторони батьків вчить дитину любити світ, людей, природу. Цілуйте дітей, обіймайте частіше, гладьте по голові, пестіть, кажіть ніжні слова, хваліть, коли вони цього заслужили, і агресія зникне з їх життя.  

Як розмовляти з дітьми про їхні емоції.

Батьки починають говорити з дітьми про їхні емоції відразу ж після народження. Важливо продовжувати знайомити дітей з “емоційним” словником.
Найбільше всебічно діти навчаються на власному досвіді, тому важливо називати їхні власні емоції й описувати їх. Наприклад, коли Катруся сердито відштовхує руку вчителя, він може сказати: “Катрусю, ти сердишся”. Тим самим вихователь пов’язує набутий досвід дитини з поняттям гніву, показує дитині, що її емоційний стан зрозумілий, піддається опису. А з тим, що зрозуміло, що піддається опису, легше справитися.
У разі такої поведінки дорослих діти навчаються краще зрозуміти і свій стан, і стан інших людей.

Уважно спостерігайте за дітьми

Значення або зміст будь-якої ситуації можна зрозуміти до кінця, лише розуміючи загальний контекст, в якому ця ситуація наявна. Уважно спостерігайте за дітьми, за виразом їхнього обличчя, за жестами, рухами, звуками чи словами. Якість почуття можуть бути загострені, а якість – помірні. Важливо говорити про них, які б вони не були. Називайте емоції різними словами. Визначте, що почуває дитина і скажіть це словами, звертаючись до неї: “Ти, здається, стурбований чимось?”, “У тебе задоволений вигляд”. Описуючи емоції, використовуйте різні слова. Розпочніть зі слів, які описують базові емоції: радісний, сумний, сердитий, зляканий. Потім поступово використовуйте слова, щоб якомога точніше визначити емоції і почуття: задоволений, розчарований, роздратований, стомлений, схвильований. Після нового слова поясніть його значення пропозицією. Наприклад “Ти розчарована, Катрусю? Ніяк не можеш скласти пірамідки”. Навіть коли дитина ще не розуміє цих слів, ви самі звикатимете спостерігати і якомога точно будете описувати цей вияв.
У міру дорослішання дини ваші слова будуть набувати для неї все більше й більше змісту, і вони уде все краще й краще розбиратися у своїх почуттях. Допомагайте дітям розповідати про свої почуття. Розпочніть із простих запитань, які припускають відповіді “так” чи “ні”. У міру того, як діти здобувають практичні знання й уміння, підказуєте їм прості слова, які можна використовувати для самовираження.

Допомагайте дітям розповідати про свої почуття, зауважувати і розуміти почуття інших людей.

Для того, щоб спілкуватися з іншими людьми, дитина має навчитися розуміти, що вони почувають у міру дорослішання дитини і набуття нею досвіду. Описуйте почуття інших людей. Виділяйте конкретні аспекти поводження, привертайте увагу дітей до подій, які викликають емоції.

Готовність дитини до школи

Готовність до школи у дошкільника складається з трьох основних аспектів: особистісна готовність, соціальна готовність і психологічна готовність.

Особистісна готовність включає формування у дитини готовності до прийняття нової соціальної позиції - положення школяра, що має коло прав та обов'язків. Це виражається у відношенні дитини до школи, до навчальної діяльності, вчителям, самого себе, до прийняття нової соціальної позиції. Сюди ж входить і певний рівень розвитку мотиваційної сфери. Готовим до шкільного навчання є дитина, який школа залучає не зовнішньою стороною (атрибути шкільного життя - портфель, підручники, зошити), а можливість отримувати нові знання. З цією метою батькам необхідно пояснити своїй дитині, що діти ходять вчитися для отримання знань, які необхідні кожній людині.

Психологічна готовність припускає достатній рівень розвитку пізнавальних процесів: сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, уяви та мовлення. А також довільність уваги і поведінкових реакцій, що забезпечують посидючість.

Соціальна готовність припускає якості, завдяки яким дитина могла б спілкуватися з іншими дітьми і дорослими. Це проявляється в умінні дитини підпорядковувати свою поведінку законам дитячих груп і нормам поведінки, встановленим у класі, діяти спільно з іншими  дытлахами, підкорятися або керувати. Відповідно, батькам слід підтримувати доброзичливі відносини вашого сина чи дочки з оточуючими. Особистий приклад терпимості у взаєминах з друзями, рідними, сусідами також відіграє велику роль у формуванні цього виду готовності до школи. Слід давати дитині тільки позитивну інформацію про школу. Пам'ятайте, що ваші оцінки і судження з легкістю запозичуються дітьми, сприймаються некритично. Дитина повинна бачити, що батьки спокійно і впевнено дивляться на його майбутнє вступ до школи.

Емоційно-вольова готовність вважається сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, прийняти рішення про початок діяльності, намітити план дій, виконати його, проявивши певні зусилля, оцінити результат своєї діяльності, а також уміння довго виконувати не дуже привабливу роботу. Добре, якщо дитина здатна приймати гідно невдачі, бути готовим до того, що він не буде завжди кращим і завжди в центрі уваги. До початку шкільного навчання у дитини повинна бути досягнута порівняно гарна емоційна стійкість, на тлі якої і можливо перебіг навчальної діяльності.

Шановні батьки, це серйозний привід задуматися про готовність дитини до школи: навіть якщо ваша дитина швидко читає, вміло вважає, пише, прекрасно говорить, аналізує, танцює, малює; він товариський, проявляє лідерські якості і, на ваш погляд, просто вундеркінд, але при цьому не освоїв фазу гри, - допоможіть йому! Грайте вдома в будь-які ігри разом з дитиною: розвиваючі, настільні, сюжетно-рольові, рухливі. Таким чином, ви поліпшите готовність до школи свою дитину і подаруйте собі і йому незабутні хвилини спілкування! І ще: Вам не обов'язково до початку навчального року формувати любов до школи, оскільки неможливо полюбити те, з чим ще не стикався. Досить дати зрозуміти дитині, що навчання - це обов'язок кожної сучасної людини і від того, наскільки він буде успішний у навчанні, залежить ставлення до нього багатьох з навколишніх людей. Удачі вам, терпіння і чуйності!!!!